*****
Сказали б ті мені раніш блакитні очі,
Що буду сумувати згадками про ночі,
Коли не спали разом до світанку,
Постійно граючи в мовчанку.
...Чи не знайшлося слів мені промовити,
Чи не було бажання говорити...
Але не це нараз думки мої туманить, -
Як звикнути, що кожне твоє слово ранить...
І стало б мені сили відректися почуттів
Та глянути крізь грані двох світів,
Де мала б місце я в одному з них,
Щоб розділяти радощів твій сміх.
Але мої стежки ведуть до іншого буття,
Звідки одній мені немає вороття.
Забутися б, закритися в собі
І відпустити спогади рябі.
- Не звикнути б... - щораз в думках звучало.
Але в душі той час мов листя опадало...
І як щодня набридло помічати,
Що стала погляд в натовпі шукати.
Втомилася постійно з маскою ходити
І не під силу вже саму себе судити
За стільки скоєних помилок мною.
Піти б по росам вранішнім босою...
Чи стати собі квіткою на волі,
Але ж ромашок не шукають у трояндовому полі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618428
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.11.2015
автор: Lola Bunny