Кому, як не тобі я розповім про себе?
Та лиш жаліть мене уже не треба.
Ти просто слухай і не вір, а, може, вір.
Байдуже, що відповіси на моє:"Повір!"
Я сумніваюся, що зорі чують,
Що вони безмовні мене розуміють.
Та ти послухай, ти ж зі мною.
Байдуже, чи буду далі я з тобою.
У каплі крові ще є надія...
Цікаво, чи здійсняться наші мрії?
Та ти слухай і мовчи,
Те буде зайвим - не говори.
Колись ми сваволі не терпіли,
Чому ж тепер так нічого й не зрозуміли,
Але не в цьому річ і не про це
Так палко б"ється ще юне серце.
Зрозуміло, що так було не треба
І не було у тому найменшої потреби,
Але так сталось, хоч і не хотілось:
В очах якось по дикому мерехтіло..
Тепер після мого безглуздого каяття,
Можливо, я не маю права на життя,
Та не мені судить і точно не тобі.
Моя вина - страждать лише мені.
Тобі одній я це прошептала,
Щоб знала ти - я його кохала,
І прощення не прошу в тебе,
Бо в цьому нема найменшої потреби.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618642
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.11.2015
автор: Окса555