Коли нема вже моїх сил,
А треба знов-і-знов чекати,
Відходжу я від денних діл,
Щоб з Господом порозмовляти.
Сиджу тихенько і ділюсь
Тривожним всім і наболілим...
Відчую легкість - знов берусь
Я до роботи, свого діла.
Моя вже доля то така -
Десь змовчати, десь прощавати...
- Сестричко, будьмо, як ріка,
Якій Господь не дасть всихати,
В якої через скільки літ
Те русло все ще життєдайне!..
Ми вийдемо із всяких бід,
Життя ще буде, вір лиш, файне!
Ще дочекаєшся, коли
У хаті буде розуміння,
Бо ж долі все-таки звели,
І у серцях було горіння! -
Оте горіння, що дає
Бажання бути завжди поряд,
Воно себе все віддає
І в літню, і в зимову пору!..
Чекай!
05.11.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618715
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.11.2015
автор: Людмила Дзвонок