З колиски всміхнене дитя,
Мов сонечко до нас сія...
І засвітились на лиці
Усмішки милі й чарівні.
Та як же знає те маля,
Що усміхатись треба нам?
Яка веселка пролягла
Між нами й сонячним дитям?
Не знає мови ще й буття,
Глядить на тебе, та - сія!
І тягне ручки, мов: " Візьми!
До себе ніжно пригорни!"
Єдина мова ця - земна,
В людині з роду від Творця.
Відома всім і головна:
УСМІШКА доброго лиця.
24.02.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618722
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 05.11.2015
автор: Фея Світла