Заплач і, може, свято відізветься
Твій плач. Лунко серцю усміхнеться.
Широко крила розпростала
Голубка і самотньою враз стала.
Ширяючи, розкрила усмішки лиць
Розмахом своєї білої фати
Та враз упала додолу ниць
Благально просячи: "Прости".
Просила прощення у вітру чи хмари?
Ніхто не знав і не питав чомусь.
Кінчились холоди, погнали пастухи отари:
Непотрібна стала голубка комусь.
Той знав лише, кого просила,
Ворушачи спраглі свої вуста.
Голубка ніжна, сизокрила
Та, наче не чув, пішов собі спроста.
І не повернеться, не озирнеться.
Помре її благальне те "прости",
А він у відповідь лиш тихо усміхнеться
І скаже:"За мною більше вже не йди".
Плач, ти ж знаєш - він не пробачить
Твій плач, та ти ні в чому і не винна.
Ти просто йди - він же не побачить
Твій плач, бо ж ти, Надіє, була повинна
Не жертвою і не жертвувати собою
Перед безплідним почуттям любові,
А насолодою й солодкою журбою
Змивати рани при його промові.
Плач. Гірке ж при тому з серця ллється.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618852
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.11.2015
автор: Окса555