Мобілки нині - звична річ,
Тож уявити важко
Що не звучатиме у ніч
Сигнал їх звуком пташки.
Десь забарився чоловік
Чи ще дітей немає...
Гудкам втрачає жінка лік,
Та спокій не втрачає.
Бо, врешті, голос прозвучить,
Вкладе на місце душу.
За цю, таку буденну. мить
Подякувати мушу.
Коханий голос щоб почуть,
За сотні кілометрів,
Не треба їхати у путь
До неприступних нетрів.
Рятує диво-телефон
Нас від проблеми знову
І рідний тембр візьме в полон
Жаданої розмови.
Мобілка, наче МНС,
Рятує нас від стресу.
Крокує по Землі прогрес,
Вона ж - дитя прогресу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618874
Рубрика: Ода
дата надходження 06.11.2015
автор: Патара