Трухлявий пень опеньками поріс
Він на своїм віку не мало бачив
І ліс цей зна, у нім з дитинства ріс.
В пошані був,і невважавсь ледачим.
Тримав він небо на своїх плечах,
І першим сонцю починав радіти.
У птаства був над головою дах,
А вітер на гілля сідав спочити.
Малим дубкам дід дарував казки,
Коли зима стояла на порозі.
І частував онуків залюбки
А зараз і всміхатися невзмозі.
Старий, трухлявий, мохом вже обріс,
Та, бач, опеньки запросив в гостину.
Бідкується:» А як же буде ліс,
Коли цей світ назовсім я покину?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618876
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.11.2015
автор: Тетяна Акименко