У сивину літа мої вдяглися
І зморшкою прибралася щока,
З дерев не раз опало жовте листя,
Мене ж несе життя мого ріка.
Долає і пороги, і долини,
А іноді спада, мов водоспад.
Моя ж душа у піднебесся лине,
Щоб Божий рай побачити зблизька,
Відчути щоб польоту насолоду,
Пізнати неповторний волі смак,
Збагнути дивну загадку природи,
Адже я є людина – не слимак.
2.04.2015.
Ганна Верес.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618880
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.11.2015
автор: Ганна Верес (Демиденко)