Так тихо-тихо ввечері,
коли вітри приречено
вкладуться снам на бік,
я, крадькома ступаючи,
бездиханно, (стараючись
дрімот не знявши з вік),
до зірки дотягнуся
й до тебе повернуся,
зібравши мрій пилок.
Вплету в твоє волосся....
Сріблиться... Ось, здалося -
це чарівний виток
тремтить на рідній скроні.
...Я витягну долоні,
торкнуся лиш на мить
і серце стрепенеться:
все збудеться! Знайдеться!
Поглянь - уже летить
до тебе крізь простори
маленьке, ніжне, добре,
(загадане на сни),
бажання, щоб коханим,
щасливчиком жаданим
у Долі був завжди!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619154
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.11.2015
автор: Мар’я Гафінець