Куди подітися? Не знаю.
І чим радіти в тишині?
Нічого вічного немає,
Минають дні - і всі сумні.
Неначе мрія та остання,
Тіка від мене давня мить.
Нехай вона - дзвінниця рання
В степах далеких продзвенить.
Могили в затишку чорніють,
Співають з вітрами степів,
Але ніхто не зрозуміє
Святий і ніжний їхній спів.
Куди ж поділися надії
В майбутнє вічної краси?
Вже не повернуться ті мрії,
Як їх не клич, як не проси.
Лише Господь на тих хмаринах
Дає нам кожному життя.
Могутність є в його сивинах,
Яка для грішних - небуття.
Господь створив людей для того,
Щоб радісно вони жили.
Вони ж прогнівили Святого,
Бо неслухняними були.
Творця не славив богохулець,
Все звинувачував Його.
Творіння Боже, диття вулиць,
Не смій Творця судить свого!
Але настане суд той Божий -
І буде в пеклі зло горіть!
Добро його все ж переможе,
В раю вовіки буде жить!
Вересень, 2000р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619276
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.11.2015
автор: Вадим Ферзь