Сонце вмирає на Заході, і з промінням
Розтають його хтиві обличчя-Януси.
Заливає безчесні хмари ця кров осіння.
І пташки все цитують мелодію Штрауса.
Десь на Сході Сонце родиться у стражданнях,
У надто важливих вагомих потугах осені.
І, можливо, для нього ця мить – є останнє,
Що воно залишить по собі на неба просині.
Я ж умирала удень, коли Сонце в зеніті.
І розкидає на змарнілий ґрунт свої колючки.
_____
Розуміння своєї ваги* приходить в ті миті,
Коли запорошують душу жалобні думки.
*вагомості
06.11.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619305
Рубрика: Вірші, що не увійшли до рубрики
дата надходження 08.11.2015
автор: Троянда Пустелі