Плачу чи ні – все одно я страждаю.
Розчарування, як ніж у душі.
Хочу того, про що гадки не маю.
Знають про те лиш пісні та вірші.
Біль десь у серці, опісля – у скроні.
Марна надія сльозою блищить.
Хоче нутро в собі теплі долоні,
Та дух роз’їдає воно, як болить.
Легеням на згадку себе залишає
Подих, тамований мною віки.
Мій дух все не йде, та я помираю,
Як в’януть під сонцем забуті квітки.
Мій світ вибухає і біль… де він є?
Здається на мить, та ось знов повертає,
У скроні, у серце, під дих мне б’є.
Крім нього в мені вже нічого немає.
Ні сліз, ні душі, ані того нутра,
Що дотиків прагне й від світла тікає.
Все це колись у тобі помира,
Та біль завжди є, він ніде не зникає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619379
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 08.11.2015
автор: kutorlanova