Я така легка, як тихе поле,
що на нім пшениця одцвіла,
і така жива, як ще ніколи
я із зроду-віку не була.
Я така тремка, немов осока,
що тремтить від кожної луни.
Не злякай необережним кроком,
і себе ні в чому не вини.
Не сумуй: мого достатньо суму,
на обох нам вистачить, як сну.
Може нам залюбленим у зиму
сива пташка вимолить весну?
2009р.
фото з інтернету
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619513
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.11.2015
автор: isabel