Вже пилом запорошило сліди
Шальної юності. І молоді роки
Сплили у даль, і зникли назавжди
Ті щирі почуття, слова і помилки,
Що нас колись навчали жити і любити.
Тепер настала зрілості пора,
Коли ти власне сам навчаєш кОгось жити,
Коли навкруги бешкетує дітвора,
Цінуєш кожну мить, і хочеться радіти
Простим речам, котрі складають сенс життя.
Але мине і це, всивіє голова,
І усвідомиш, що ти знов не розумієш,
Чому сплива життя. Де взять слова,
Щоб пояснити: на душі весна, хоч сам старієш,
І все життя шукаєш власний шлях до Бога.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619556
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 09.11.2015
автор: kostyanika