– Котра година?
– За п'ятнадцять хвилин листопад.
– І що ти робитимеш?
– Знаєш, мабуть піду.
Зникну до того, як трепетні ранки затопить
тоннами листя, барелями дощу.
– Куди ж ти крізь ніч?
– Піду пожинати зорі.
– А як же слова?
– Слова – це просто склади.
Знаєш, дитинко, стосунки не важать зовсім,
якщо не зумієш вчасно від них втекти.
– Та хто ж тобі в темряві цій ліхтар потримає?
– Жоден.
Триматиму в правиці зброю, у лівій – світло.
/
Він вибиває двері й ламає бісові коди,
на жінок розставляє розтяжки, як хижі сіті.
Ніхто не навчився так, як і він, розводити.
Ніхто не спробував якось його зрозуміти.
//
Принагідно злетіло вогке листове плем'я,
дерева турботу небу послали депешами.
На останнім акорді листопада він порізав вени.
Вона ж забула про нього ще першого.
6.11.2015р,
Львів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619709
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.11.2015
автор: Лань.