[1]
на наших зажурених вулицях знову пітьма –
схилив богомільно голівку останній ліхтар.
та морок діткнутись не здужає нам до лиця,
бо завше горітимуть в темряві наші серця.
[Bridge:]
скільки тобі ще потрібно Джоулів, сестро,
аби цю зранену осінь в руках перенести?
скільки тобі ще потрібно віддати тепла?
ось моє серце – тримай.
[Chorus:]
ти випила, випила, випила, випала в осінь!..
лягла в передсердя, немовби свинцевий осад.
збери більше листя, залий більше сонця у вени!..
скажи – ти згодна на грудень у мене між ребер?
[2]
не рахуймо торішнього листя в легенях сьогодні,
воно перепріло, воно відболіло жовтнем.
вдихай же на повні, зривай з неба зорі криком.
під товщею спогадів не задихайся, рибко.
[3]
кілометри існують на мапах, між нами – світло.
і перегірклі дерева брунатно засвідчать –
попри полярні ночі, дійдем до кінця,
бо завше горітимуть в темряві наші серця.
[пий осінь, сестро.]
30-31.10.2015р,
Львів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619712
Рубрика: Авторська пісня
дата надходження 09.11.2015
автор: Лань.