Чи віриш ти, що в кожного своя трагедія?
Чи можеш довести́ правдивість твердження?
Ти загубив все, що колись тобі належало
Або згубив.. хіба це має значення?..
Я ,повертаючись щораз з «побачення»,
Заплутуюсь тугіше твоїм павутинням.
У світлі того погляду тону невпинно..
Який ковток повітря мій стане останнім..?
Перед [i]твоєю[/i] «смертю» що́ було бажанням?
Хіба подав хтось руку порятунку?
Це біль п*ятизіркового ґатунку..
Це те, що сховано за десятьма дверима,
Це те, що закривають двадцятьма замками.
Ти повертаєшся у світ минулий
Ти відчуваєш все, що відбувалось колись з вами
Коли ви захлинаючись по черзі один в о́дному тонули
І це ніколи більше не відбудеться
І це лиш в пам*яті твоїй лишається
Ти пишеш їй прородства, що не збудуться..
Вона при зустрічі з тобою хоч вітається?
Вона хоч вибачитись намагається?
В усіх дзеркалах будеш її бачити…
Або вона має тебе пробачити…?
Моя трагедія також носить і*мя…
І я в те море буду повертатись.
Проте навчилась плавати, а не лиш захлинатись.
Вона така гарна, але не твоя…
Скільки своїх дверей ти дозволиш мені торкатись?
3.11.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619793
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.11.2015
автор: jess