Ми по тихеньку з глузду сходимо,
Себе на Вавилон возводимо,
Не оглядаємся щоби не бачити шляхів жахіття,
Хоча за горло душить нас одноманіття.
Не дивимось на результати свого ходу,
Відтоді як прийшли до цього броду,
Та все ж спокуса манить обернутись,
А страх нашіптує назад вернутись,
Хтось спокушається й ламається,
Під страхом невідомого назад вертається,
А хтось закривши вуха лиш вперед іде,
Хто зна на скільки він з глузду зійде.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=619907
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.11.2015
автор: Давид Мрійник