Я мов ядро між двома полюсами.
Полюс надії і полюс буденності...
Перший від мене зникає з роками
Серед значних перешкод нескінченності.
Я клекочу душею іржавою,
Хочу збагнути кордони закутості.
Між тектонічними плитами плаваю,
Визирну трохи у прошарок лютості.
Я мов ядро між двома полюсами
Щойно побачивши трохи свободи
Вмить перетворююсь в брили із лави.
Дуже крихкої, насправді, породи.
Полюс буденності, вироку долі
Ось що чомусь огортає мене.
Я лиш приречений плавити солі...
Полюс надії життя проковтне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620206
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2015
автор: Собко Вадим