А ти ще – ніхто…
Ти – ніде і ніяк… ще гостро
вчувається запах знайомий сосни і кедра…
Та хвиля виносить тебе вже на дикий острів…
Ти просто лежиш…
проростає пісок крізь ребра.
Це знову – твій шлях…
Лиш спіралі виток… і кості
твої хтось збере на уламках розбитої шхуни…
Ти просто лежиш… і впускаєш у серце острів...
І бриз океанський…
і вітер його… і дюни…
І дихає в шию
тобі цей чужинський простір...
У тебе - ні дому, ні імені, ані одежі…
А завтра – міста змуруєш до свого зросту.
Відпустиш у небо
свої вавілонські вежі…………………
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620546
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2015
автор: гостя