Здригається небо під гуркотом тисяч копит.
Свинцевим відливом клубочуть розпушені гриви.
Бича блискавиці жорстоко-шпаркий оксамит,
Клеймує табун господині - червневої зливи.
Нажахані коні кар'єром несуться за ліс,
Лишаючи в озері бульб швидкоплинний відбиток.
Моквою скалічивши майже дозрілий покіс,
Що млосно дрімає в сапфірі волошкових свиток.
Високі тополі шапкують їм чуйно у слід.
Жбурляють духмяні плоди полохкі абрикоси.
Хурделить прокльони, набігом розсерджений глід,
В калюжах лишаючи цвіту лілейні доноси.
Щезає за обрієм млою буремний табун,
Звільняючи неба глибінь несказанно бузкову.
І губить з прожогу над річкою чалий скакун,
На щастя погоже, веселки барвисту підкову.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620618
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 12.11.2015
автор: Осіріс