N.N.
Ще молода, а вже про те не чує,
Що в її погляді можливо потонути.
Колишня радість біля неї не ночує
І компліменти про чарівність вже не чути.
А її очі – незвичайно як глибокі!
А її очі, - незбагненно чим,- хвилюють…
Бо це ж про них у серці мрії превисокі,
Бо такі очі всі художники малюють.
Малюю я на полотні небес вечірніх,
Дві ясні зірки, які сяють серед неба.
І будуть зорі ці очам її подібні,
А любе личко як світанок в раннім небі.
І будуть зорі наче долі дві змагатись,
І будуть в небі неспокійно миготіти…
Щоб міг я знову всі світанки цілувати,
На крилах радості та пристрасті летіти.
Чарує погляд… ніби в зоряне провалля,
Кидаюсь я, коли із нею наодинці.
Така то влада, що природа дарувала
Оцій прекрасній, молодій, чарівній жінці!
11/13/2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620724
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.11.2015
автор: dovgiy