Світає. Я востаннє обернулася на місто. Воно ще спить. Лише світиться одне вікно. Твоє. Місто не знає, що я не повернуся. А ти це вже знаєш...
За мить прокинуться усі люди,
розбудить місто перший трамвай.
Запахне кава по всіх усюдах...
Дощем, мій Львове, лице вмивай.
Твоє вікно ще чекає чуда.
Воно благає: не йди! Вертай.
В нім силует ще ввижатись буде...
Прости, коханий. І прощавай.
Осінь холодна спогад остуде,
Та моє серце, ти так і знай:
Тебе, рідненький, грітиме всюди,
Лише загаснуть йому не дай.
Тормосить вітер левів за груди.
Моє ти місто. І ти... Прощай.
Твоє вікно ще світитись буде...
Востаннє гляну, де був мій рай.
Світає. Я востаннє обернулася на місто. Воно ще спить. Лише світиться одне вікно. Твоє. Місто не знає, що я не повернуся. А ти це вже знаєш...
Оксана Максимишин-Корабель
13 листопада 2015 р
Португалія
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620829
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.11.2015
автор: ОксМаксКорабель