Ранок 5.30 Підйом. Серце стукає , на лиці скривлена посмішка, а в душі ейфорія, і відчуття як перший прийом в стоматолога. Пішов в ванну, усміхнувся сам до себе, спросоння заліз у ванну.Прийняв душ.Почистив зуби.Та ще добрих 3-4години тинявся по хаті. Чистивши черевики , готуючи їжу, і сухаючи музику. Час йшов, ні швидко,ні скоро.Так собі в темпі Алегро.Його носили ангели на рухах, хоча по факту він просто нервово ходив з місця на місце. Це було щось, просто тільки уявити. Він йшов на побачення.Та й ще з ким! Коли метушня закінчилась, взяв наплічник, перевірив чи все взяв, посміхувсь в дзеркало, і попрямував на вокзал. Повітря було прохолодне, але на душі йому було тепло. В цей час йому було все до лампочки, пари, друзі, гроші, книжки, дівчата...Йому була потрібна тільки вона, та, яку шукав він все своє життя, принаймі коли почав розуміти у потрібності жінки для чоловіка.Розумна,скромна,красива,вишукана і в одночас зрозуміла, чистокровна...
Вокзал,білет, знайома,друг, місце, безсловесні розмови.Шум поїзда.Знов розмови без суті,шум поїзда,пошлятина, сміх шепотом, розмови, усмішка психа , звук зупинки електричк , прохолода...станція Львів.
Тут як завжди шум, люди , всі кудись біжуть, всім щось потрібно, біжуть незнати куди, ідуть не знати навіщо. Для чого вся метушня? Ось, щастя поруч! Йому це тільки здавалось.Ілюзія,обман. Хоча , який він був щасливий, через скільки часу , в серце стискує.як тоді, ти знаєш стискує,і ні не відпускає, а розглажує,розтягує, і так знов і знов..Допоки не здується, не висохне і круки не заклюють в дикім полі в чистім полі.
Зупинись,куда ти летиш, спокійно... будеш так летіти , то долітаєшся до самих небес, романтік хренов. Каналія , чорт забирай!
По дорозі було ще декільках пригод, але я не буду розповідати про кузину Лілі, яку зустрів випадково натпровулку .де так багато людей, що тяжко було б роздивитись чи це чоловік, чи жінка. Це напевно дивний збіг обставин, як і те , що останній раз купили по бонусній картці книжку, мабуть не важливі такі деталі, що один військовий друг, дав мені карточку з юонусною знижкою, і це була останняя покупка на ній. Але йе таке, збіг обставин , та й годі. Не варто про таке згадувати. Можливо, а можливо й не можливо , як сказала одна дівчина альтистка. Це був ідеал , це був ангел, це була та дівчина, з якою не шкода було кохатись до ранку, вивчати гармонію, чи збирати ягоди в саді.Це була та, про яку всі мріють, але мало хто її нпвіть бачить хоч хвилинку, не те що б навіть попити кави, чи провести до дому...Ну це таке, уява, романтика, фата моргана...
Поставивши тоді ще невідомого (біографічно) мені письменника єврея.полукровку, якого молоденька дівчина,.ох каналія пішла до старого Чапліна ,коли той був на війні, і зломавши тим Джері все життя!Як шкода , але це вже просто згадка,історія,факт, як і те що я постав тоді в рюкзак книжку , і попрямувавши далі, на пошуки маловідомого. Знову ж таки, все що було, це так память, згадка , історія. Піца, картопля...ні... це не так важливо, але... спочатку.картопля, кава , поьім піца , кава , виставка дитячих малюнків. О! Як все відбувалось.тоді дивно! Миті , яких не можна стерти з памяті. Помятаю ми тоді зайшли нехотячи в ресторан, питаючись де книжковий магазин. Але це таке. Ми йши, і нас нічого не могло зупинити. Знаєте, коли я побачив живописні роботи маленьких янголят з дит будинку, я зрозумів - діти це найпрекрасніше в житті, це є саме життя! Знайте,щастя завжди поруч, просто його потрібно цінити.
Ми вийшли з книгарні, з подарунковим пакетом і...
я згадав,як мені не соромно не розказати про мого друга,товариша, найкращу людину на землі за час який доля мені дала жити. Це був не високий,але і не низький. Скажем середнього зросту, доволі міцний молодий чоловік.Веселий, і душевний, такий який підтримає в любу хвилину. Той,який простягне руку допомоги в тяжкий час, і звеселить у хвилини негоди, коли у самого буде скрута, і сум на душі.От чорт.Чому я про сумне! Знов каналія вдається сутність меланхоліка шизоїда, хоча,це менш важливо. Звичайно , не важливо.
І ось ми йдем в філармонію,взяли білети , пішли на місця. А серце тріпоче, ох як тріпоче . Немов скажена білка з божевільною помішкою вирветься з грудей, і зі швидкістю сітла , буде тікати від стоматолога на який перший раз прийшла мала дитина. Мороз по шкірі ,дрож в руках, по венах грають алегретто, неначе сум в її очах , неначе лід в її губах тонить відверто. Я б краще вмер, і не вбивав, не плавив собі мозок, я так кохав, я так любив Джоана - втратив я віл тебе розум!
І все... не йди ти більш, не.хочу я вже білбш писати , не треба рим , не треба вірш... ні треба просто почекати.
Блін, найшовся зараза Ромео... найшовся на свою голову... Ну менше.з тим. Скажу тільки, що ми місця не забронювали, пішли по студенському, половину дешевше, але то цього не вартує. Чого? Краще не питайте. Я вам не довідний центр. Чи як там. Ну якщо ви по якійсь причині дочитали до цього місця, то дякую ,приємно, хоча який смисл, яка суть. І все одно мене не поймуть(( Мистецтво така штука що розрізнити кітч, від модерну здатні тільки гроші. Хоть якісь. Головне гроші. Не важлмво в якому вигляді . Нічого високого! Соціалісти нарощують капітал, християни шукають будду , євреї правлять світом.Хоча про що я? Не знаю. В цей вечір мені дійсно було не по собі.
І ось виступ, серце тьохкає. Перший антракт...Вихід з зали. Чекання її. І ось , вона йде, граційно ставичи свої святі ступні немов ангел, немов херувим сходить з Едему на землю...Тут перше слово, перша звязка слів. Привіт як настій, як життя, і все таке, у томуж роді, як ти як щось, як все й ніщо, скажи хотб як погода, а може дощ, а може.... врода... яка вона красива, блін , каналія , чорти з вісім... Ти подивись у ці прекрасні теплі очі. Ти подивись !!! Ну щось питай ,питай бо піде!все , пішла , не залишивсь. Я один. Провалив , все пішло шкереьерть.І нащо знайомитись було з сестрою? Для чого це? Па, і все. Їду до дому ! Навіщо це? Не хочу н! Ні, навіщо треба?... Ну добре... ще трішки... Медельсон, душа розривається , серце готове заплакати. ВТреба діяти! Як би тоді мене запитали , хто твоя кохана?-Джейн, о люба Джейн. - А хто ти?-Бонд . Джеймс Бонд.
Тоді чекаючи її, думав- можливо вона вже пішла, моживо те ,можливо се. Але , як було твк було. Зустрілись очима. Серце моє знов заграло, і захотіло на подвиги. Ми пішли у кафетерій, блін навіщо деталі,навіщо? О чорт, каналія , клятий Йозеф, вона горда, у ній було щось феміністичне. Вона мене заводила. Це були не знабутні моменти мого життя. Ми просто душевно говорили, а я получав оргазм , сильніщий від того , що буває тоді , коли хлопець приходить з армії. Душа моя була збуджена, але я був на диво спокійний , спокій який мені був неприсущий до цього. Але це було добре. Я таким щасливим себе ще ніколи не почував. Ці повільні вдохи , і ніжна посмішка,її очі, і шум вечірнього Львова.Прекраснішого моменту не можна зобразити ніде в мистецтві.Це було просто відчути.Прочути клітинкою свого тіла ,свої душі, свого я і не я, себе повністю, і не себе всього.Це був вечір,і я стояв навпроти неї, я дивився в її очі, а вона в мої, мабуть, хоча ні, я точно знаю, я б все спалив, і все викинув.Заради нас.Заради тих дітей, які малюють, які сміются, які бавляться у житі, не мов у повісті нечистокровного чоловіка,який втратив кохання. І тоді, тобто зараз , напевно вже, чи в майбутньому. Хоча вже в минулому не потрібно було нічогл писати, про те, як друг шукав свого друга в майже мільйонному місті, як друг друга, ходив 5кілометрів шукаючи вихід із ситуації, напевно це писати було зайве, але але... і дуже ще багато але, можливо , власне зокрема зараз потрібно жити. Чуєш, жити!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=620861
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.11.2015
автор: leolapis