Загублені у просторі і часі
Блукаємо у пошуках себе
Шукаємо щось втрачене роками,
Тоді,коли життя іде...
Воно несеться мимо нас зі свистом
Летить у прірву й не боїться висоти.
І ось уже розбилися всі мрії
І сподівання поростають мохом десь на дні.
Ми думаємо: "Все,пора прощатись",
Й таємно замовляємо труну.
Прогулянки по кладовищі входять в звичку,
І епітафії,замінюють книжки...
Якщо і Ви прокинетеся зранку
Із думкою:"Чому Я ще живий?",
Замисліться хоча би на хвилину:
"Хіба не щастя,те,що Я живий"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621009
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 14.11.2015
автор: Просто Надія