Я пам'ятаю, як уперше
Ти довгі коси розпустила -
Не міг осмислити, завмерши,
Красу нечуваної сили.
Якби-но мав мистецьку вдачу,
Писав би з тебе я картини,
Бо передати те, що бачив,
Рядками слів недопустимо.
Пробули разом надто мало,
З тобою зараз, може, інший,
Та серце знать не перестало -
Таку, як ти, не стріти більше.
Твоє розпущене волосся,
Як завше, вітру непокірне,
Тебе обожнюю і досі,
А ось, чи ти - питання спірне.
(13.10.2015.09:10.№267)
Донецька обл.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621334
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.11.2015
автор: Вадим Косарєв