Благенькі пантофлі куштують багнюку,
Утоптана стежка покинула пруг,
Злякалася, вбога, мелодії крука
Притулку старцює у давніх подруг.
О, скільки було їх: широких і світлих,
Тернистих, піщаних, ледь видних в траві,
Льодами закутих спекотного літа,
Усі, мов єдина, у згадках живі.
Та кинули душу – нема варіацій:
Тиняйся од ранку в прогної буття.
Хоч клапоть цеглини в болоті намацай –
Немає й не буде назад вороття.
Скидаю пантофлі. І далі – босоніж,
Стежинами матері хочу пройти.
А круки! А круки! Кричать – не відгониш,
До тями вчащає, що ти – вже не ти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621463
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.11.2015
автор: Нея