Не питай, чом я так навіжено?
Розсипаюсь щоночі на друзки,
Вибираючи леза й мотузки,
Щоб зірватись у прірву скажено.
Не питай, що я там загубила.
На самісінькім дні,та бадуже,
Я любила тебе?..та любила,
Ну, а ти мене? Звісно, не дуже.
Не питай, може й відають боги,
У молитві згадай хоч і нишком,
Чом оту, недочитану трішки,
Хтось недбало закинув під ноги?
Не питай, чому сіль, і возами
Через брили в шпаринку із неба?
Не відчиниться брама Ереба...
Хіба сточим той камінь сльозами?
17.11
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621718
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2015
автор: Ліна Ланська