Оніміти б... Та іще б оглохнути!
Як бува багато ото слів!..
Всі слова почула, щоб усохнути...
Мати би терпіння для всіх днів!
Із рання й до вечора, до ніченьки
Тільки й чути: «А чого не так?..»
Сну не бачать більше мої віченьки,
Лише запитання: « Жити як?»
Як терпіти всі оті знущання?
Як терпіти немічне буття? -
Треба мати у собі прощання,
Щоби мати вічність, в нім життя!
Ось і налаштовуюсь прощати:
Прикриваю вуха, щоб не чуть,
І вуста закрию, щоб змовчати...
Тільки б біль у серці не відчуть!
- Серденько, ти повнися коханням,
Всій любов’ю, що у небі є! -
Ти почуй від мене це прохання,
Щоб здійснилося бажання все моє!
Це бажання – слухатися Бога,
Діяти лиш так, як каже Він! -
То від Нього буде і підмога,
І наповняться покоєм мої дні!
Серденько моє неохололе,
Ти ідеш назустріч без вагань,
Справимося вкупі з нашим болем,
Перейдем шляхи випробувань!
17.11.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621750
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 17.11.2015
автор: Людмила Дзвонок