В руках тримаю я смертельні фото,
Де тільки голодом убиті люди,
Від їхніх остатків повниться болото,
Де гори трупів видняться повсюди.
Була у ті часи страшна розруха,
Коли у щедрий урожаєм рік,
Забрали все, і навіть забрана макуха,
Там людям голодом укоротили вік.
Я бачу дівчинку Марусю,
Сидить вона не в змозі вже стоять.
Оплакує вона мертву бабусю,
Сама готуючись невдовзі помирать.
На інших фото - мертвих гори,
Лежать у купі, як копиця сіна.
Лежать вони коло забора,
І на колінах їх оплакує жива дитина.
В той чорний час навіть гниле варили,
Живого більш нічого не було.
Сусідка незнайому дівчинку зварила,
А потім переїхала в інше село.
Не бігали комахи, миші і собаки,
Повимирало все живе навкруг.
Садили у тюрму за три пшеничні злаки,
Наказували жорстко всіх "ворюг".
"За що нас в землю так топтали?"
Собі крізь сльози я питання задаю.
У чорні дошки села записали,
А обіцяли: житимем в раю.
Болить душа, як гляну на ті знімки.
Не знаю, носить як його земля.
Усе життя сміялись з українки,
І після цього як любити москаля?
Горить душа, і полум'я не загасити.
Багато тоді ми пізнали болю.
У пам'ять жертвам квіти буду я носити
І свічку запалю за їх голодну долю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=621850
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 17.11.2015
автор: Petru44e