Освячено…
Змальовано… часів
клинопис… плоть від плоті з глинозему.
Стоїш на чистій лінії світів,
на перехресній
матриці Едему…
Усе – тобі!..
Ледь чутний спалах крил…
І шепіт хвиль... вода… проси – що треба!
І Той, який таким тебе створив,
писав тобі шляхи
і дихав небом.
Всміхався
міріадами зірок…
І сни твої ще сонячно-полинні…
Де кожен вигин тіла, кожен крок,
де кожен вдих –
приречено-невинні.
Коли дощі
проллють, як із відра,
ким станеш ти у відчаї й жадобі?
(оту, що буде
взята із ребра…)
- Що просиш ти
(по образу й подобі?)
.......................................................
-Її!
(змістились стрілки циферблата)
- Що просиш ти, узятий від землі?
(а завтра – біль, і кара…
і розплата…)
- Прошу – Її! …......................
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622146
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.11.2015
автор: гостя