Даруй мені крила, не рви мою душу!
Тебе ж я безмежно і щиро люблю!
За що я на світі страждати так мушу?
Чому я у Бога кохання молю?
Навіщо ти влізла в мою щиру душу?
Навіщо казала «безмежно люблю»;
Де був океан, породила ти сушу;
Та краще я себе з любов’ю спалю;
Навіщо казала про Львів, про кохання?
Навіщо писала й дзвонила всі дні?
Хиба то брехня, всі ті щирі признання;
Що в ліжку на вушко шептала мені;
А ти ще у жовтні красиво просила;
Минуле забути, почати з нуля;
То що ж я отримав, ти біль породила;
на каву з другим загуля;
В моєму житті листопад - новий травень!
В твоєму житті листопад - лише мить;
Ти знову вважаєш, що я не твій рівень;
Ти хочеш на "шило" мене замінить?
Малюєш на стінці у себе малюнки;
Не бачиш ти сенсу у щирих словах;
А як же усі ті нічні поцілунки?
А як же той солод на наших губах!
Якщо не кохала, то нащо ти лізла!?
Ти ж в очі брехала не тільки мені;
Моя ж то душа не така і залізна;
Але й не померла тоді, на весні!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622172
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.11.2015
автор: Serhii Haidak