Чи нап'ємося ми водиці?
Що отруйіли власними думками,
Плюнувши на дзеркало криниці,
Що створена іншими руками.
Тими, що любов у ній плекали,
В кожній краплі, загубленойі душі,
Вони і день, і ніч шукали,
Глибинний поклик, серед тиші.
А хтось безжально так плюндрує,
Наш світ, його красу, натхнення,
Джерело. Що спраглому дарує,
Надію, спокій і откровення.
Навіщо! Нам же звідти пити,
Відчувши спрагу - захочем жити.
18.11.15
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622238
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 19.11.2015
автор: Микола Балюра