Пахне жито сонцем
і росою,
І комусь всміхається
у сні,
Ловиш зернятко тремтячою
рукою,
І боїшся загубить
в траві.
І боїшся з`їсти, щоб
не вмерти,
Тут в колоссі, в полі
золотім,
Дивишся в безкрає,
сумне небо…
Хмари плачуть
За життям людським.
Ще живі, із мертвими
у яму,
Не закриті очі – ще
живі,
Як же людоньки від голоду
вмирали,
Як же дітоньки в дитинстві
не були.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622271
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 19.11.2015
автор: Людочек