Який безбарвно-непривітний ранок!
У небі – хмар похмурі косяки.
Упав на горизонт густий серпанок.
І тихо гаснуть квітів пелюстки.
І день… Чи то поринув у задуму,
А чи забувсь у летаргічнім сні?
Здається, не здолати товщі суму,
Яка скувала барви осяйні…
Та звів раптовий вітер крила дужі,
Зірвав із неба сиву ковдру хмар –
І пересохли сірості калюжі,
Як сонце з серця висипало жар.
Заграла осінь кольорами літа:
Небесна синь… І полум’я садів…
Зелена хвиля трав, росою вмита…
Від суму не лишилось і слідів!
Барвиста радість на життя покосі
Нерідко сірим змінюється тлом.
Щасливий той, чия холодна осінь
Зігріта буде сонячним теплом.
© Ірина Васильківська
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622292
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.11.2015
автор: Ірина Васильківська