По глинистому, ослизлому урвищу,
Намагаюсь нагору вилізти.
Сил бракує. Вчепитися, - ні за що,
І немає нікого, щоб витягти.
А навколо – місцина пустельна
І вода – не питна, брудна…
І тече вона зверху, на мене,
Як в безодню, тягне до дна!
Щось внизу вирує, клекоче,
І душа завмирає від жаху…
Відчуваю, що небо не хоче
Позбавляти мене від страху.
Відчуваю, покинутий світом,
В цій місцині я маю пропасти.
Та ніхто не скаже: навіщо,
Такі муки дано мені знати?
І тоді з відчаю, по - вовчому,
Вию довго в захмарене небо!..
Прокидаюсь!.. з безсилля чорного
Повертаюсь до себе!
20.11.2015
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622479
Рубрика: Езотерична лірика
дата надходження 20.11.2015
автор: dovgiy