Хай осіннє розіб’ється небо!
Хай вирують безкраї дощі!
Хай замерзну. Можливо, так треба.
Іди геть. Покидай. Залиши.
Ти дізнаєшся, як це – кохати,
За вікном звикнеш бачить грозу.
І мене уже поруч не мати,
Я себе уже не залишу.
Ти дізнаєшся, як це – любити.
Зрозумієш, як пізно вночі
Задихатись від болю, тужити,
І чужі зберігати ключі.
Ти дізнаєшся, як це – кричати.
Ти відчуєш усе, що і я!
І навчишся спочатку почати,
Як душа починає моя.
Знаю, звикнеш стрічати негоду,
Зрозумієш – навколо брехня!
І назавжди віддавши свободу,
Не шукай її там, де є я.
Не шукай мене більше ніколи!
Зі своєї дороги не йди,
Коли навіть не буде нікого,
Самому зараз легше іти.
Щоб нікого не зв’язувать вітром,
Не заплутатись в долі нитках,
І чужим щоб не дихать повітрям,
Зберігай мене в краплях. В дощах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622661
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2015
автор: Ірина Морська