Після рутини будніх днів,
З прогулянкою йшов до річки.
І як прийшов, куди хотів,
Присів на зелені травички.
Дивлюсь вперед – біжить ріка,
Синіє небо над лугами.
А думка геть кудись втіка
Далеко тайними шляхами.
На повні груди удихнув
Повітря лугового, ліг у трави.
А руки в боки розмахнув
І зразу ж перенісся в світ уяви.
Замріяно дивлюся в небеса.
Аж раптом по руці повзе комаха,
Мала істота та в ній своя краса,
Житель довкілля – це лісова мураха.
Спустив я руку до землі і бачу, як
Малий мураха біжить по соломині.
І без всілякого прохання і подяк
Несе він нішу на своїй маленькій спині.
І хоч та ніша в сто раз більша є за нього,
Він не зупиниться ніколи ні на мить,
Бо це обов’язок – він головніший є усього,
Часу немає хоч би десь перепочить.
А як дістанеться до себе він додому,
Там вихвалятимуть усі його ім’я.
Забуде зразу про страшну до болю втому,
Бо над усе в житті для нього є сім’я.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622725
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.11.2015
автор: Андрій К