Дороги, тривоги, перони, вагони,
Розлуки і зустрічі, знову прощання...
І ця нескінченність вогнів скрізь червоних,
А часто й з стіною гіркого чекання.
Дороги, тривоги і пошуки істин...
І вкотре ми думаєм: бути, чи ні?
Тримаєм бажання за крила розхристані,
На зламі епох стоїмо на межі.
На зламі епох і підміни понять,
На згарищах Храмів величних,
Мовчати не можна, потрібно кричать
Про те, що нащадкам залишимо.
Ми дуже дрібненькі в чиїхось руках,
А часто і зайві, до болю.
Руйнують фундамент, що виріс в віках
І пишуть історію кров’ю.
А правда – одна, лиш одна на усіх:
Ми Всесвіту спалах, одна мить всього,
Так завжди було, так влаштований світ.
Врятує його лиш любов і добро!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=622998
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 22.11.2015
автор: Шостацька Людмила