Їм не треба пісень, бо вже звичніша тиша,
Не потрібні обіцянки від брехунів.
Кожен з них кращу долю здобути хотів...
Чи є в світі мета у людини ще вища?..
Скільки їх полягло у криваві ті дні...
Тут приймав древній Київ останній їх подих,
А Дніпро вдалеч ніс байдужісенько води.
Віч-на-віч стали хлопці зі звіром, одні.
Підла ницість лукава, що ласа на гроші,
По ще теплих тілах лізла вправно наверх.
Щоб народові, знову, світ білий померк,
Без мук совісті, сіла у крісло хороше.
Отаке нині свято, сльозами умите
Матерів, вдів, сиріт... що із болем на "ти"
І далеко нам знову іти до мети,
Та, з важким тягарем на душі, далі жити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623065
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 22.11.2015
автор: Патара