Я боюсь, що піду, як покличеш,
Бо не вірю собі - до гріха!
Хоч далеко ти є, та все ближче
Твоє серце в моєму зітха.
Я боюся: прощу, як попросиш,
Пригадавши досвітню зорю,
Я на смак пам'ятаю всі роси
І до раннього сонця молюсь.
Не забула я. Ще не забула,
Як бродили під теплим дощем.
В лабіринті натомлених вулиць,
У полоні безсонних ночей.
І повірю, хоч знаю: загубиш,
По живому розірвеш усе!
Бо не тільки мене вже не любиш,
А й для інших зневіра. Та все ж
Не звикаю, хоч як не стараюсь,
Перекреслюю - серце горить.
Та я іншої долі не знаю,
Де змогла б той вогонь загасить...
- - -
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623263
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.11.2015
автор: Наташа Марос