Періодично вона жене його із свого серця. І тоді їй здається, що цілком зможе жити так, як жила до того часу, поки її енергетичні потоки не заплутилася у його. Вона обов’язково знаходить собі у той час якесь заняття - щось для душі. На її обличчі сяє усмішка, із уст сипляться жарти. Давні друзі чи приятелі, зустрівши її випадково у місті, підозріло дивляться на неї і не впізнають. Вони розумітють, що щось відбувається у її житті, щось дивне, можливо, й магічне. І вони не помиляються. Але в такому стані вона перебуває недовго. Через якийсь час знаходиться причина або й безпричинно вона починає тужити за ним, відчувати гостру залежність, її серце розгоряється, мов дрова від запаленої скалки. Воно горить щораз більшим і більшим полум’ям. І тоді вона витягає із шухляди його фотографію і довго глядить на неї. Просить його дати відповіді на свої запитання. Але він мовчить. Дивитися своїми злегка примруженими очима і мовчить. І тоді вона кладе ту фотографію назад у шухляду, але іноді (що буває не так і рідко) притискає її до грудей – так міцно-міцно, як притискають дитя, котре плаче, бо впало і забило ніжку, і їй здається, що вона чує, як б’ється його серце, як пахне його шкіра, як пульсує жилка на його шиї.
Вона переливає у його душу тепло, що вибігає з неї, мов молоко, котре закипає на плиті, щоб він відчув його… цілунком ранішнього сонця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623264
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 23.11.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)