Плаче ліс над свіжими пеньками,
І від страху листячко тремтить.
Ці пеньки колись були дубками,
Підпирали сонячну блакить.
А тепер і небо зажурилось,
Промінець не бавиться з гіллям,
А чи встигло це столітнє диво
Навтішатись на землі життям?
Здивувався змінам перехожий,
Дух забило – зник дитинства шлях.
Де ж поділись лісові вельможі? –
Сльози проступили на очах.
Хмиз тріщить сердито під ногами,
Притрусило кривульки-стежки.
Час тепер іде не манівцями,
А крокує лісом навпрошки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623331
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 23.11.2015
автор: Лана Мащенко