Зеленіє луг широкий,
Вітер трави колихає,
Ніби океан глибокий
Вгору хвилі підіймає.
Ось здійнявся птах із хвилі
Та полинув в небеса,
І летить, мов на вітрилі.
Ну хіба ж це не краса?
В’ється річка понад лугом,
Миє береги водою.
Стоїть сонце в небі кругом,
Зігріває світ собою.
Очерет сухий шепоче,
З верболозом розмовляє –
То про осінь щось лопоче,
То про весну щось згадає.
Хилять верби віти в воду,
Хочуть нібито напитись;
Чи то просто свою вроду
За нагоди подивитись.
В далині кує зозуля,
Йде відлуння над рікою,
Наче молода дівуля
Манить співом за собою.
Душа сповнена покоєм,
В грудях ритм серцебиття,
Ніби знахарським напоєм
П’ю щодня своє життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623500
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 24.11.2015
автор: Андрій К