Жінко! Ти Богом створена із надр ребра Адама,
і срібним ланцюгом прикуті дві душі...
(Десь там)...
А тут... Серед шалених днів Тарта́ра
звільнитися бажаєш...
(Дні сумні)!
І прагнеш все нових ти вавилонів...
Поміж сердець (як моді дань) стіна!
Від зверхності у серці захололо,
прибоєм б"є холодних слів піна́...
Та й чи згадати ти ще можеш юну Діву?
В покорі прийняла́, що Бог подав...
Не на бенкети, а в пустелю сіру
спішити мусила, щоб світ Любов пізнав!
Не нарікала! ЖІНКА бо воістину.
Родина - то її Єрусалим.
...Коли, жінки, ви Господом повінчані -
розлучені так точно вже НЕ НИМ!
20.11.2015р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623526
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 24.11.2015
автор: Іванюк Ірина