Вона теплом так і не впилась.
Хоч літо висло на плечах –
Туга дукатом закотилась,
Згасила вогники в очах.
А вже зима поля накрила.
Свердлить вологістю нутро!
І туляться до тіла крила,
Мов люди вранці у метро.
Та не вдягне зневіри маску.
Хай очі їсть свинцева мла!...
Вона ще вірить (вірить!) в казку,
Хоч сім кіл пекла перейшла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623663
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.11.2015
автор: Крилата (Любов Пікас)