Час невгамонно й швидко так іде,
Все далі й далі від тієї дати,
Коли востаннє бачила тебе,
Могла пробачити і обійняти.
Нас зігрівала чорна кава й ніч.
Спускалась зірка з неба на долоні.
Народжувався ранок з протиріч
І залишавсь до вечора в полоні.
І знову кава і сплетіння рук,
Молитви час, і смерті й воскресіння,
І каяття твого непевний звук,
Й моє небажане прозріння.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623708
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.11.2015
автор: Тетяна Акименко