Навпіл розколоте наше
століття,
Ти бідний чи багатий,
більш ніяк.
Не може звичайнісінька
Людина,
Навіть житла собі
за все життя придбать.
Працюєш від зарплати
до зарплати,
На те, щоб попоїсти
й одягтись,
Щоб дитинча до школи,
чи в садок зібрати,
Об іншим навіть не говориш,
Лиш мовчиш.
Ютяться все життя у одній
хаті,
Батьки, сини, онуки,
невістки.
Незручно, важко,
І як це здолати,
Коли в одних є
Хмарочос – палати,
А в інших – одна стеля
для усіх.
Кипить душа,
що в п`ятирічним
віці,
Дитина на житло
собі збира.
Кида медяники
дзвінкі в копілку,
Радіє немов сонце
золоте,
Я хочу так, як «Катя»
в хаті жити –
В великій, світлій
і новій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623822
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 25.11.2015
автор: Людочек