Нам би кохатись, кохатись без меж,
А ти в невідомість мене десь ведеш.
А я слухняний теж іду, іду.
Лечу за тобою, ти обрій закрила,
Я міряю тільки кроки на крила,
І звідки взялась ота сила.
Душа постаріла а серце зелене,
А ти посміхаєшся тільки до мене.
Ми мов ті дерева що разом зрослися,
Ми разом знесемося в висі.
Вдихаємо літо солодке, нектарне,
І віримо буде, все буде не марно.
Бо ти так схотіла, бо ти так рішила,
Під зоряним небом зі мною грішила.
Ти знову вбивала мене поцілунком,
І знову ти була моїм порятунком.
І зорі і місяць, кудись все летіло,
Усміхнені губи, оголене тіло,
І небо, вже небо сіріло.
2015р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=623913
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.11.2015
автор: Василь Надвірнянський