Хто озирнеться, хто забуде завтра
Моїх думок розпатланих печаль, -
Вже хризантеми витіснили айстри,
То Осінь димну скинула вуаль.
А я пішла за вітром в люту зиму,
Ба, навіть там знайду своє тепло,
Розкидане по закутках озиме,
У Осені довіку не було
Його... нехай, коли так необачно,
Змітав під ноги, душі листопад.
Я серед снігу... може трохи й лячно,
Але уже не поверну назад.
Зі мною ти тепер, на роздоріжжі,
Шукав чи спокій, чи туманний сплін?
Збирав, щоби, як хмиз, спалити збіжжя
Із болю втрат, розчарувань, проклін...
Стоїш, чекаєш, коли сонце зайде,
Воно ще досі світить, і тобі -
Моя рука,а з нею і розрада,
І те тепло розлите у журбі...
26.11.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=624113
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2015
автор: Ліна Ланська